(дехто з дівчат не любить імя Оленка), де я завязав на свою голову суперечку з провідницею-контролером, вибачте мої любі надалі більш такого не повториться 
. В Новоставі до нас приєднується Іллюха і ми повним складом на наступній зупинці, а саме Цумань виходимо щоб вже вирушити своїм ходом. Одразу ж на станціїї починаються приколи. Один із аборигенів, явно в неадекватному стані, починає завязувати з нами розмову, ну в нас в кумпанії народ теж не без гумору, але відповідь звідки у вас курка під курткою, то відповідь просто на повал: “Я її ви...ав”. А на інший запрос про індика Шаровар вже просто відсмалив : “Та ти дядьку мачо)))))”.Екіпірувавшись/перевдягнувшись/закутавшись вирушили в саме село Цумань, так як станція і село Цумань то є дві різні речі. Як виявилося по дорозі, що одних перчаток на руках замало, так на вулиці був таки непоганий морозець до якого ще не звикли та й швидкість давала про себе знати зустрічним потоком повітря. Заїхавши за село треба було вже потроху починати орієнтуватися кудою звернути, і на одному з поворотів повернули направо та заїхали на початок місцевої вирубки. Власне тут і починалася та сама історія вузькоколійки, справа від нас красувалася ніби алея з молодих дерев на невелечкому насипі, а за нею вимальовувався АБАЛДЄННИЙ пейзаж у вигляді сходу сонця із-за хмар, та й ще це все доповнювалося гарним видом на примерзше поле.
А далі вже на протязі десь 20 км може більше може менше, точно не скажу, нормальної дороги по уявленню, суто для тих для кого нормальна дорога асфальт, вже не було. Тут мені було вручено компас та одну із копій карти маршруту, і так би мовити почав потроху осовювати ази орієнтування на місцевості (треба ж колись починати). Навіть трохи дозволяли групу вести
Попереду нас мала очікувати переправа через згнивший зруйнований місток через річку Корчик де мала бути влаштована пререправа, але вода відійшла і тому взята Ільею вірьовка, яку прийшлося всю дорогу перти на собі не згодилася (((Але все одно по доїзду до містка маса емоцій, так як все-таки долучилися до історії цього маленького але цікавого краю. За містком було вирішено зробити бівак та перекусити. Було розведено багаття не без допомоги так названих мною “цуманських ліан” та паперу, який нам надав із своїх запасів Шаровар. Як виявилось перекус перетворився на мегообжираловку, де зголоднілимии велорайдерами було поглинуто сало з часником, плавлений ковбасний сирок, сирні палички, помідор, варені яйця, картопля кортше самі розумієте ми таки шикували. А в той час на багатті закипіла вода та до казанку було спрямовано суміш трьох сортів чаю, що дуже всім сподобався
враховуючи те, що туди ще було додано лимону. Попивши чаю з печивом, та ще трохи потриндівши, ну ніяк без цього, було вирішено вирушати далі. Що було далі, далі була дорога по тому самому насипу, в принципі нічого цікавого, якщо не враховувати шурхіт пожовклого сухого листя під колесами, сонячної погоди та співу поодиноких пташок))). А ще одне, трохи не забув, сталася прикра ситуація, але на щастя вона нам не завадила рухатися далі у. У Шаровара в районі зажимання підсидільного штиря тріснула рама, не треба було стільки їсти мабуть)) та виско виставляти підсиділ, але хлопаки ситуацію вирулили простим опусканням того самого штиря і рухатися можна було далі. Під кінець виїзду до шосе прийшлося пройтися пішки, не враховуючи те що трошки справа була сповна непогана, дорога для їзди, але то пусте багатьом сподобалося, хоча дехто і обурився .Далі була дорога на с. Берестяне вже по асфальту, за яким нас чекала та яку всі не забудуть і ще будуть довго згадувати - “дорога життя”. Проїхавши за село та знайшовши ймовірний поворот на ту саму дорогу, перепитавши попередньо аборигена, яий з неї зїхав було вирішено їхати далі. Ну тут вже почалися ставатися перепетії, які не давали спокою майже до самого Новоставу, мною було зроблено дубль два в підкорені власних гідравлічних гальм та переліт через кермо велосипеду, який завершився досить швидким приземленням та сміхом)))) По дорозі натрапили на досить непогану водойму, де був пірс та навіть хатинка зі стликом де сповна можна було б перпочити та перекусити. Але нас чекало інше ексурсія до хати лісника, яку любязно провів Ілья. Приїхавши на місце побачили досить приємне місце, де стояла хатинка, поруч стіл, навіть колодязь (правда воду я б знього не пив би по відомиим мені причинам). Зайшовши до хати лісника Ілюха передався спогадам минулого десь 9-10 річної давнини чим дуже підійняв нам настрій. Трохи поматраснічавши ми вирушили далі власне саме цією дорогою. По дорозі ще було перетнуто місток через річку. От за цим містком якраз і починалося саме цікаве. Нас чекало як виявилося кілька десятків просто зачотніших калюж, падінь, перепливань та пірнань)))) але все по порядку. Ну не можу згадати таки знову про себе так як мені прийшлося в цій покатушці закрити купальний сезон невдало приземлившись руками, обома ногами та власною дупою у таки немілку калюжу. А ще зустрів свого родича по дорозі))) це був живий приживюсінький БОБЕР. Він якраз дерево підточував мабуть під свою хатьу, а тут ми вломилися кагалом. Прийшлося йому відсижуватися в калюжі, і при цьому граціозно хлюпати хвостом по воді)) Героем дня стала Ірина,на долю якої випало просто неймовірна кількість падінь та всяких курйозів.Падали вс і вся, в калюжі стрибала тільки чоловіча частина компанії, крім Миколи, йому не вдавалося повторити наші подвиги))))). Самими сильними на цій ділянці дороги виявилися Ілья та Шаровар так як були власниками шикрокопрофільної гуми та володіли відсутністю гідрофобії. Самими чистими та неушкодженими умудрядися залишатися Ігор та Оленка, досить невідомо як їм це вдавалося))). Фінішна пряма була нелегкою так як останні метрів з 150-200 це протсо пісєц, болто ще те. Майже під кінець цієї життєвої))) дороги сіли перепочити в деревяній бесідці де з великм задовленням поглинали чай із термосу та шоколадки. Проїхавши ще метрів 200-300 нам відкрився вид на дорогу, яку після всього цього Оленка назвал прям таки автобаном))) Це було село Скреготівка. Далі була дорога через село. В селі звернули в ліс та проїхалися трошки ще грунтом, де прийшлося навіть почути одне нецензурне слово від Ірини, так як ліміт падінь було вичерпнао і терпінню не було кінця
. Виїхавши з лісу нас чекала дорога до Новоставського лісу через село Руда Красна. А там до “дому” вже лишалося всього нічого, тай дорога в тому лісі просто шикарна, суха з купою жовтого листя коротше кайф.На фініші наш чекали Ліза та Фрім. Нас гостинно було прийнято та відпоєно смачнющим глінтвейном, потім були макарони з тушонкою. Для завтравки Ілюха проспівав пару пісееньок та взбодрив кумпанію. Але в нас ще лишалися шашлики до приготування яких ми і приступили. Поки шашлики досмажувалися на вугіллі, це все супрводжувалося грою на гітарі, розпиванням пива та балачками у багаття. Потім вже в під світло ліхтариків відбувалося споживання пікантного мясця, яке дуже смакувало до пива, ням-ням)))) Так як скоро мала приїхати електричка, то піші товариші вирушили трохи раніше за велобригаду. Виїзд з лісу був трошки важкуватий так як “новенькі” втратили дорогу, яка там лише одна))) але я повернувася до них та спроводив до виїзду. По дорозі було доволі світло так як був повний місяць. На станції вся кумпанія в кількості 9 чоловік зєдналася та чекала на електричку. В електричці нас прийняли гостинно і навіть не вимагали плату за перевезення велосипедів о_0
Як завше дорога додому супроводжувалася туристичними балачками, діленням вражень та спогадами. В Рівному попрощалися з Оленкою, так як вона живе у Здолбунові. На вокзалі всі розбігалися чи розїхалися хто куди, Коля з Ілюхою в одну сторону, Іринка в іншу, Ігор теж окремо, мені компанію склав Шаровар майже до самого дому. І так в підсумку 65 км ходу від місця старту до пункту призначення. З них десь 10 км пішки, з цих 10 км 50% просто жесть. Замерзщі гальма, непрацюючі перемикачі та манєтки та інша дребедєнь, я вже мовчу про естетичний виглд як наш так і наших роверів не зіпсували цей чудовий та насиченй пригодами вихідний день. Запрошуємо всіх до спільного перемішуваня багна і надалі